Guys, Yesterday In My So-called Virtual Diary I Wrote An Extremely Spontaneous And Emotional Thought.

i love the mountains.

via

yes.

One of the worst feelings has to be when you finish an amazing book and have no one to talk to about it

not bad.

I just want to live in big oversized sweaters and read while drinking hot coffee and look out at the rain from the comfort of my tiny cozy little home.

just us, infjs, completely done Snufkins.

I am perpetually stuck between the desire to connect deeply with those I love and the desire to live in utter solitude. I fear equally, being disconnected from myself as much as I fear being disconnected from others.

The more time I spend alone, I feel the tug from two directions: the need to step outside my isolation and encounter the world outside of myself…and the desire to protect the world within from the unsolicited disturbances from the world without.

do you sometimes think about the fact that you would probably be executed for the little home library you have, If you lived like 50 year ago or is it just my inner Ukrainian talking?

brings my august back.

Це літо померло на моїх руках. Воно було оповито кайданами на серці, а до легенів хтось при’язав важкі бетонні плити. Ще присмак літа на вустах, а у повітрі вже стоїть запах паленого листя. Догорають останні години серпня: душі переплітаються з серцями, а серця з тілами. Літо створене для того, щоб кохати. Кохати один одного, себе, свою країну, землю, шепіт листя, гомін бджіл, сильний вітер, запах вареної кукурузи, річки, пекучі дні, гаряче повітря та такі самі гарячі цілунки, сміх, обійми, посмішки.

Та воно воскресне знов через рік, і можливо тоді нам повезе, і можливо тоді ми будемо щасливі. Це літо розрізало мене на лоскути, а осінь лагідно зшиває червоно-жовтими нитками зморену душу. Останні неділі я майже не дихала. Здавалось, що у цілому світі не вистачить кисню, щоб наповнити мої груди та вичистити їх від усілякого бруду. І сьогодні ввечорі, коли Земля ще більше віддалялася від Сонця, а холодне повітря впадало до ніг перехожих і кружляло між ними - я видихнула.

our souls long to belong, we carry an emptiness with us, and the moment our beloveds fill themselves with us we stop feeling empty, because whatever fulfills them fulfills us as well, since we share the same plate of love. how beautiful that we stop feeling empty when we give our souls away, simply because we are pouring ourselves into the right person

embrace the joys of not being included in everything