Дурниці

Слова зали́шні

[bungou stray dogs | soukoku | nsfw, shibari, dirty talks]

Від спроб поворухнутися мотузка тільки сильніше в’їдалася в шкіру навіть через тканину штанів і сорочки. Накахара знав, що погодитися на ідею Дазая з шибарі, відсотків на дев’яносто, була далеко не найкращою. І зараз він більше схилявся таки до цієї ймовірності – ноги майже затерпли.

Проте гаряче збудження, яке розносилося тілом лише від погляду на Дазая впевнено відстоювало інші десять відсотків. Воно дурманило розум уже зараз, гарячими ниточками повільно розливалося тілом, точно чаклувало над деякими центрами в мозку, Накахара був більш, ніж впевнений. Варто було б повторити курс біології – навіть тільки заради такого.

Осаму подобалася картина перед ним: Чюя із зашарілим обличчям, який сидів прямо на підлозі й був не в змозі зробити хоча б щось – це точно був ще той ласий шматочок. Побачити його таким підатливим і доступним було дуже рідкісною нагодою. Накахара ніколи не дозволяв так просто керувати собою, але сьогоднішній вечір – виключення із правил, яке тільки сильніше підтверджувало його.

– Накахара, невже так збуджує, коли твій любий пасив домінує? – губи повільно розтягнулися в посмішці. Осаму знову шкірився.

Проте це було нічим більшим за дешеву провокацію.

– Дуже дешево, Дазає, навіть для ширвжиткового чтива, – у зухвалу відповідь вищир заграв і на обличчі Накахари.

Провальна техніка – чужа нога різко натиснула на пах, змусивши імпульсивно здригнути ногами у спробі звести їх – марно, мотузки не дозволяли. А підбор черевика тиснув усе сильніше.

– Та невже? Тоді чому ти тільки більше збудився від цього?

Чюя лише стиснув зуби. Він не міг визнати, що йому справді було це до вподоби. Просто не міг. Не перед таким Осаму з цією самовдоволеною посмішкою. Точно не в такій позиції.

Проте іншого варіанту не було.

– А ти спробуй повторити цей же ефект без зайвих дій. Твій ротик здатен на більше, ніж лише відсмоктувати мені, чи не так?

Накахара кинув виклик. Так, він буквально попросив Осаму змусити його збудитися від слів.

Погляди, сповнені бажання й азарту – ці двоє точно зійшли з розуму.

Цей виклик було прийнято. Дазай повільно повів ногою вниз, після чого прибрав її. Думки приємно сповнювалися різними сюжетами-наслідками, та воно точно було того варте. Він ризикне.

– Як брудно. Не вважаєш, що це занадто вульгарно навіть для тебе Накахаро. Хочеш кінчити лише від мого голосу?

– Ти поки що ні на йоту не наблизив мене до цього, солоденький.

– Я ще не почав, а ти вже збуджений. У скількох позах ти подумки витрахав мене за ці кілька хвилин, м?

Осаму в цьому кріслі виглядав спокусливіше, ніж будь-коли. Точно всьому виною цей хміль, який повільно огортав розум. Але він мав рацію. Знову. Якби Накахара тільки міг, він би вже розклав його прямо на цьому проклятому кріслі, і змусив би стогнати голосно, щоб той точно запам’ятав, кому належить. Щоб його ім’я просто відбилося в пам’яті.

Брудно. Дуже брудно. Адже так можна й загубити контроль.

– У трьох.

Язик повільно пройшовся по губам, лишаючи на них тонкий шар слини, який тьмяно блистів у зовсім слабкому освітлені від настільної лампи. Так навіть краще, Чюя знав, як треба керувати Дазаєм.

– Упевнений, що ти змусив кінчити мене в кожній. Ммм, ще й, напевно, дражнив повільним темпом, щоб я почав сам насаджуватися на твій член, стискаючи до подряпин плечі; щоб почав благати.

Пальці Накахари повільно стиснулися в кулаки, поки по спині проходили мурашки. Важко було сказати, хто зараз точно домінував. Відкрита поза Дазая не приховувала його збудження – тканина штанів була натягнута навіть дуже виразно. Він спеціально поводив себе так, сумнівів не було. Він спокушав одним тільки своїм виглядом, знаючи, наскільки сильно Накахара може бажати його, коли збудження б’є по скроням.

Осаму ж лише зітхнув, кладучи голову на одну з рук, ліктем якої він спирався на широкий підлокітник. Але погляд – голодний – так само блукав чужим тілом, помічаючи всі зміни в чужій поведінці.

– А потім знову змінював темп на різкий, що пальці самі підгинаються, а стогони неможливо стримати. Як хтиво, Чює. Невже ти і справді так сильно насолоджуєшся моїм голосом?

І саме в той момент Дазай точно не подумав про наслідки.

Він точно не подумав, що був повністю правий, тільки в зовсім протилежному напрямку.

Накахара ж не залишить свого любого Дазайчика невдоволеним. Особливо тоді, коли він виклав увесь підспідок просто на тарілочку й так любо залишив перед ним. Особливо тоді, коли заплакані від насолоди очі просили більшого.

Чюя і справді маніпулював темпом, то беручи різко й грубо, то рухаючись зовсім повільно, через що починали чутися невдоволені схлипи. Слина збиралася в куточках губ Осаму куди активніше й стікала по підборіддю, лишаючи блискучі доріжки й на шиї, які Накахара злизував, лишаю у відповідь багряні засоси. Кляп і справді був найкращим варіантом – відчувати всі благання було набагато приємніше, ніж Накахара міг собі уявити. Мабуть, саме це й стало останньою краплею, коли Дазай укотре стиснув його занадто сильно.

Ляпанці один за одним ставали куди гучнішими, поки їх не почало переривати гучне мичання і рвані стогони. Дотики ставали все більш змазаними, тож залишалося лише притиснутися ближче, щоб відчути повністю. Накахара відчував, як Дазай стискав ноги навколо його тазу, як хапався пальцями за плечі знову і знову. Відчував, як сильно хотілося поцілувати прямо зараз, та хіба ж тоді б це було цікавим і логічним завершенням? Особливо, коли твій партнер уже на межі – так солодко закочуються його очі й чується глибоке рване дихання.

Чюя й сам не бажав стримуватися, саме тому лише частково приглушував свої стогони, уткнувшись у вигин шиї Дазая. Він вдихав різко, відчуваючи нотки аромату від Дазаєвого гелю для душу, і стогнав рвано, заплющуючи очі. Тіло вже наче саме рухалося в погоні за бажаною розрядкою, яка, здавалося, ось-ось і мала накрити хвилею, віднести на саме дно.

І вони таки сягнули дна. Зуби впилися в шию всього на момент, так само, як і нігті Дазая, здається, таки пошкодили лопатки Накахари. Збите дихання вирівнялося за кілька хвилин повного спокою. А на останок – ляпанець долонею по почервонілому від попередніх пестощів стегну.

– Ти виглядав дуже вульгарно з цим кляпом у роті, Дазає.

Застібка негучно клацнула, після чого іграшка впала на простирадла. Досі весь у слині навколо рота Дазай задоволено роздивлявся Накахару, який починав повільно прибирати «сліди» їхніх ігор.

– А ти діяв точно за моїм планом, Чює. Залиш, потім приберемо.

Чоловік ліниво підвівся на ліктях, аби дотягнутися до руки Накахари і притягнути ближче. І Чюя не чинив супротиву, обіймаючи ніжно й точно так само цілуючи.

– Нагадай потім заварити тобі трав’яний чай.

– Обов’язково, Чює.

я вирішила, що хочу в подальшому вести свій акаунт двома мовами. тому всі замальовки дублюватимуться також і в англійському перекладі (хочу більше практики в цій мові). 🏃🏽‍♀️✨

i decided that i want to keep my account in two languages in the future. therefore, all scrawls will be duplicated in english translation as well (i want to practice more in this language). 🏃🏽‍♀️✨

раночок у хату!! вриваюся з ноги з ниттєм про алгебру, хоча я розібралася, як її робити, кх. 🤸🏽🤸🏽

велл, зара буду розбиратися, чи вдасться зробити з тумбочки збірну солянку. 🤸🏽✨

Цигарки після сексу

[bungou stray dogs | soukoku | slightly nsfw]

Дим знову вдаряється об задню стінку горла, спускається вниз і заповнює легені. Тисне зсередини, а потім швидко виходить хмаринкою з ароматом ментолу й розчинається в повітрі.

Це була традиція – спалювати по цигарці. Відчувати присмак на язиці, внутрішніх частинах губ і піднебінні таким чітким було чимось незвичним, у порівнянні зі спаленими на ходу цигарками. Язик ковзав по губах і підіймався до піднебіння цілеспрямовано, у спробах злизати ще трохи смаку, – дарма.

Накахара повільно стряхнув попіл звичним рухом і знову підніс цигарку до губ. Легкі пориви вітру огортали напів наге тіло, змушували шкіру вкриватися мурашками. Дазай, мабуть, так само почувався, стоючи зовсім поруч, теж допалюючи цигарку, яку безсоромно позичив із пачки Чюї. Проте купка бинтів, яка зараз виглядала куди менш охайною, захищала шкіру від холоду.

– Вони тебе не дратують?

Вкриті шовком пальці ковзнули під один з бинтів, ще більше порушуючи їхній порядок на тілі. Накахара дивився порожньо, – спокійно, – схиливши голову на бік і поклавши її на другу долоню. Проте вже за мить він відвернувся, роблячи ще одну тягу.

– Інакше б я їх не носив, – у звичній манері, з посмішкою на губах, протягнув дазай.

У цьомі весь він – що завгодно може перевести у жартівливу форму.

Саме це в ньому і дратувало.

Чюя стиснув зуби, випускаючи дим через ніс.

– Ти нестерпний.

Проте руки́ від чужого тіла він не прибрав, повільно проводячи долонею по ребрам. Він відчував їхні вигини не дуже сильно, але варто було натиснути пальцями сильніше – шкіра піддавалася.

Почувся млявий видих.

– Це запрошення?

Дазай розвернувся до Чюї повністю, так само затягуючись востаннє. Залишки від цигарки полетіли прямо в невелику попільничку, для якої було виділено окреме місце на балконі.

Накахара повторив рух Дазая, проте вже за мить знову повернув голову на вільну долоню. Руде волосся у безладі спадало на його плечі й обличчя, а втім зараз це не мало значення – погляд було приковано до Осаму в очікуванні його наступних дій.

– Накахаро, ти ж знаєш, що невербальні знаки суд не сприйме за згоду.

– І це мені каже вбивця?

– Колишній вбивця, попрошу помітити.

Й ось укотре – він усе зводив до жартівливої форми, змушуючи знову стискати зуби.

– Ти можеш хоча б фліртувати серйозно?

Долоня ковзнула по ребрам прямо до грудей, де бинти були найбільш щільними, що дозволило притягнути чоловіка ближче. Дазаю подобалося, коли Чюя змушував його нахилятися. Йому подобалося, коли він показував свою силу, коли вимагав більше.

– Із тих пір, як ти покинув Мафію, можливостей бачитися стало значно менше, тож тобі варто надолужити втрачене.

Погляд нарешті перестав бути штилем – у блакитних очах знову почав бушувати шторм. Накахара вирівнявся в спині, але бинтів не відпустив, стиснувши сильніше – вони почали піддаватися силі, повільно сковзаючи з тіла.

– Саме тому ти ще ненаситніший, ніж був зазвичай?

Тепер на губах Осаму грала зовсім інша посмішка, поки очі зосереджено розглядали чуже тіло. Уся ця прелюдія була лише формальністю, вона заважала. Вона стримувала весь той вогонь, який розпалювався навіть занадто швидко; й охоплював усе, починаючи від тіла та закінчуючи розумом.

Йому не можна було піддаватися так легко. Саме тому вигадали прелюдію – у надії хоча би трохи загасити полум'я. А втім воно тільки продовжувало підступно розростатися більше.

Дотики опинилися всюди, варто було балконним дверям зачинитися. Це була їхня перша «зустріч» за останні... три місяці? Ні, точно ні. Вони відверто не торкалися одне одного значно довше. Проте зараз це теж уже не мало сенсу, коли ненаситні поцілунки остаточно замарили глузд.

Тепер у їхньому розпорядженні на ці кілька годин до світанку були лише вони самі. У черговий раз.

Палаюче бажання бути ближче спалювало зсередини. Мабуть, саме це стало причиною, чому бинти тепер були зовсім не на тілі Дазая, а лежали осторонь ліжка, як і шовкові рукавички.

Шрами не мають нервових закінчень. Тому дотики до них не мали великого значення. Мабуть саме тому Дазай і ховав частину з них під бинтами. Бо тепер справжнє значення мав лише сенс, з яким по ним проводили пальцями, ніжно цілували і вилизували; змушували благати більше та вигинатися на зустріч пестощам.

Чюя бездоганно знав, як саме догодити Осаму.

Вони були коханцями з... Важко сказати, оскільки ніхто, мабуть, точно й не пам'ятав, коли саме постійні сутички та суперечки почали закінчуватися поцілунками.

Дазай уже тоді вимагав вербальної згоди. Усе правильно робив, хоча інколи Чюю це просто бісило. Утім, він не міг не дослухатися.

Так само він не міг забути і яскравий рум'янець на щоках Осаму, який став чимось зовсім новим, варто було їм уперше, випивши по бокалу вина, опинитися в ліжку. Нічого більшого за петтинґ, але скільки тоді було емоцій.

Ця формальність досі не покинула його. Це було його страхування – що те, чого він так прагнув, не покине його через найменшу помилку.

Інколи такі виявлялися найбільшими.

– Ти знову не зі мною, Осаму, – млявий шепіт вивів із відхлані, змусивши різко розплющити очі.

– Пробач, Чює.

– Якщо ти не хочеш цього робити, то варто так і сказати.

Насправді Накахара притримувався цих формальностей не менше за Дазая. Але з ним хотілося розслабитися – рівень довіри й без того був високим. Допоки не виникали явні сумніви.

– Ні, Чює, я хочу тебе.

Сухі губи в усмішці торкнулися чужого зап'ястя. Спочатку це був лише поверхневий поцілунок, а потім по чутливій шкірі пройшов і вологий язик, який м'яко піднявся по долоні й між пальців.

Накахара рвано видихнув.

– Чудово, бо я теж хочу тебе, Осаму. Тебе всього.

Silliness

[bungou stray dogs | soukoku]

How many cigarettes did he smoke? How much ash did he put into his lungs in those few hours? But it didn't seem to matter. For now. At this moment. Only at this moment.

Nakahara slowly exhaled the smoke, looking at the panorama of the city that opened up to his eyes from his small balcony. The whole of Yokohama seemed so tiny from here, but at the same time it reminded of its greatness. The city for which hundreds of people fought. It fascinated with its openness during the day and mystery at night. It was ironic that Nakahara hadn't walked around Yokohama at night much before, not for a mission. Just for himself.

A gust of wind blew his wet hair away from his face, opening his forehead to the night chill. The black atlas shirt was too big for the man. It fell to the middle of his thigh and slowly began to expose his shoulder, slipping off because of the same wind. And Nakahara himself contributed to this, finally leaning his elbows on the fence.

The expensive fabric, a matte atlas, smelled like someone else's perfume. It was notes of pine needles combined with something tart and sweet. This smell had long been imprinted in Chuuya's memory. It seems that the owner of this perfume has never thought about changing it, and neither has Nakahara. How many years has he been buying the same perfume?

Again, a question that made no sense.

«For some reason, my head is full of such silliness», – Chuuya smiled as he picked up the cigarette. The phantom flavor of cherry remained on the inside of his lips and palate.

«It's really silly».

His eyes fell on the glass door, which was open wide. Night light was streaming through the doorway and into the bedroom, scattering satin spots in the room. On the double bed, the cause of the nightly smoking was sleeping in a star-shaped sprawl.

Dazai always appeared unexpectedly, loudly. He made a mess and did not want to think about the consequences. But what a pleasure it was to turn his volume in a completely different direction. When you can't control what you say anymore, when you are slowly drowning. He couldn't admit that he loved such moments. He fucking loved it when Dazai started begging him, when he was completely under his control. When he kissed him passionately and briefly, it was enough to understand everything.

They created their own mess, ruthlessly leaving their marks everywhere – their bodies were blank canvases every time. Nakahara always woke up when Dazai's bandages were already lying somewhere on the other side of the bed, and his pale skin was covered with crimson marks here and there. Some of them would be gone by the end of the night, and some would not come off for weeks. But all of them would be gone by the time they met again. And then, for sure, Chuuya will not hold back.

He said that every time. And each time everything ended at that moment, followed by many kisses. Hot, greedy, thirsty kisses. And hands that roamed over the desired body, pressing it harder to him.

Chuuya was lying. He just couldn't help but be reserved near Osamu. His pleas to finally give him the relief he wanted were too sweet. Too sweet were these moments of weakness when he didn't want to push. Not at such moments.

«Completely insane», – Nakahara concluded every time he sat with a cup of coffee and a plate of instant noodles in the morning, watching Osamu slowly «lick the wounds» – the marks of his complete belonging. He looked at Nakahara with a still hungry gaze, realizing that his deepest dreams were still unfulfilled. That he would remain thirsty for this man no matter how many nights they spent together.

That was why this question was unexpected.

«Are you sure you really want this? You're not in the Mafia anymore, Dazai. Even that should be in question by now».

«Absolutely».

And Chuuya can clean up the mess himself.

However, he could not admit that he usually created an even bigger mess himself. Which even now dominated him.

The remains of the cigarette were in the ashtray. Nakahara walked into the room, hiding his bare shoulders from the wind.

His mind was a mess. This mess was those silly thoughts.

Just silly thoughts.

«Chuuya, you're cold», – Osamu murmured as Nakahara lay down next to him.

The man furrowed his brow, still not opening his eyes, and then sank down a little and snuggled up to the cold Nakahara.

«Is your head messed up again?» – he whispered somewhere in the collarbone area.

«A little bit», – Chuuya answered quietly, burying his fingers in the heavy brown hair and then his nose.

Now the smell seemed even more tart, and the notes of pine needles were almost gone. Now the smell was calming.

Or maybe it wasn't that at all. Perhaps it was the steady breathing and soft snoring of Dazai, who was once again hugging his waist so gently.

Chuuya closed his eyes in relaxation.

The questions didn't matter again.

«Silliness».

It might be a poem of my scream

[tw: murder, self-harm, torture, psychological abuse]

How many thoughts are in your head? How many deaths have you seen? I don't even give a shit about how many times you've laughed at shit. How many times have you died? Once again, you pressed the gas, hoping to forget about everything that happens all the time. How many times are you a human being? Speaking in different voices, running away from life, breaking into pieces.

How many dances have you been through? How many things have you created with your hands? When the blade went over the skin, and you finished it off with the words. How many pictures have you carved on the bodies of other people? In their head are your laughter, madness, and shame – a target.

How many times have you fallen into silence? You searched for something in the endless ruins. You touched so gently and carefully, and then you stabbed, and that was it. How much do you want to keep running away? To kiss other people's scars at night, when in fact there is no need for this, they give in to you.

How much of yourself must die in you? For you to finally come to your senses, those thoughts never existed, but only the illusion of a fool.

i just want to leave it here.

cr: