Азірафель молився. Зціпивши руки в замок, нахиливши голову,

Азірафель молився. Зціпивши руки в замок, нахиливши голову, подібно покірному священику, тихо промовляв. Він бачив, як схожими речами займаються люди, віруючі у церквах, чи фільмах. Вони ніби розмовляли з Богом, і робили це так довго (не в межах одного "сеансу", тривалістю з єдиний божественний текст, якщо що, а кількох тисячоліть), що Азірафаель почав повторювати за ними. Не те, щоб він не міг поспілкуватись з Богом особисто, він же янгол, і знає інші шляхи вийти на зв'язок зі Всевишнім, йому просто це подобалось, напевно. Точно, подобалось, як своєрідний акт медитації. Та й іноді хочеться розказати усе, про що думаєш, не отримавши жодної палаючої вітки у відповідь, чи не так?

Спочатку молитва стала новинкою в його розпорядку дня. Він завжди знаходив, про що розповісти. Згодом Азірафель вивчив усі тексти з божественних книг, і, коли здавалось, що розповідати особливо ні про що, зачитував по пам'яті уривки, котрі йому подобались в ту секунду найбільше. З часом нововведення перетворилось у звичку, а звичка — в рутину. Навіть після становлення архангелом, він не полишав ритуалу, і наприкінці робочого часу (закінчення котрого важко було обмежити чіткими рамками) продовжував бесіду з Богом.

Цього разу він не хотів говорити сам. Слова не вкладались в голові, і язик від втоми заплітався, тому одразу згадалась простенька "Отче наш".

"Отче наш, що є на небесах, нехай святиться Ім’я Твоє" і так далі. Текст вискакував з вуст як по маслу, до моменту...

"І прости нам-"

На секунду в нього перехопило дихання.

Той вечір знову нагадав про себе. Він сам, не просячись і не дзвонячи, вліз у думки янгола, нахабно витісняючи інші спогади, і наповнив всю голову літаючим навкруги пилом і запахом старого паперу. Така поведінка, якщо у спогаду вона, поведінка ця, взагалі може існувати, нагадувала ще про декого зі схожими манерами. Закриті за чорним склом окуляри, котрі теж були у кімнаті. Певно що блискучі, від стримуваних сліз, і яскраві, як щойно відкритий келих шампанського у Рітц.

"І прости нам"

Слова далі не йшли. Голова чомусь стала важче, руки вже не могли її витримати і від того тремтіли. Чи від того?

"Я пробачаю тобі"

А він і не провинився. Це було безглуздо. Азірафель просто не знав, що сказати, і бовкнув першу ліпшу фразу, а та навіть не підходила атмосфері, котра зародилась у книгарні. Азірафель сказав, що пробачає його, хоча пробачати було ні за що. Кроулі просто вчинив як... ну, як Кроулі. Він завжди був вкрай щирим, це провявлялося у кожному сказаному ним слові, думках та діях, і Азірафель це в ньому цінує. Цінував, точніше.

"Забудь"

Він нічого поганого не зробив. Насправді, просто знову проявив себе і підтвердив, що все ще залишається собою. Навіть якщо це було неочікувано. Це було, саме так, лише неочікувано, та жодних негативних емоцій в самому Азірафелю не викликало. Він не образився, не розлютився та не постраждав фізично, за що ж йому було пробачати.

Але Кроулі зрозумів, що він насправді мав на увазі.

- Пробач мені...

Янгол опустив голову на стіл та мовчки заплакав.