нещодавно була в магазині з татом, і там були якісь смішні

нещодавно була в магазині з татом, і там були якісь смішні іграшки. я підбігла до них і пожартувала про них, тато сумно посміхнувся і сказав «ця клята війна відібрала у тебе дитинство…». я ще ніколи так не стояла в ступорі.

власне я дуже розумію цей пост. іноді хочеться бути тупою вестернкою, яка лише хвилюється за навчання та своїх крашей. а не відкривати допоміжні банки для зборів, які ледь закриваються, і ти не можеш перестати хвилюватись за все.

що вже казати про нервові зриви через новини?

всіх цьомаю, бережіть себе.

Я іноді не вірю, що мені 17. Мені 77. Три роки війни настільки мене переїбали, що я не відчуваю себе молодою. Я просто дивлюсь, як цей світ котиться в пізду, і розумію, що у 17річних іноземців абсолютно інші проблеми. Вони не мають хвилюватися, чи їхня країна завтра зникне з карти світу. Вони не мають хвилюватися, що якась недокраїна їх вб'є. Вони за все життя не оплачуть стільки мертвих близьких, скільки я оплакала за один лише 2023 рік. Їхнє серце не виривалося з грудей, коли їм доводилося тікати з-під обстрілів та лишати рідні міста.

Ці три роки зробили з мене іншу людину. Повну люті, гарячої ненависті та цинізму. Велика війна з'їла ту 14річну дитину, яка хвилювалася за свій перший поцілунок та контрольну з фізики. Вона виплюнула бабцю в тілі 17річки. Я відчуваю себе старою.