Well Why Not

Armand, is this you??

From "Amber Galbin", Rivne, Ukraine. Painting with amber.

Coexisting With The Fair Folk Who Have Taken Up Residence In/Around/Beneath Your University: A How-To Guide

See more of my comics here, and my art here!

Whole bunch of lore/things I couldn’t fit/everything I love about the overlap in superstition and General College Weirdness below the cut-

Keep reading

I lied Here’s new post Too long to explain

Скрізь наприкінці часів

Проєкт англійського музиканта та композитора, що відображає поступову втрату когнітивних функцій у людини, яка страждає на деменцію.

Псевдонім, створений Джейсоном Кірбі, буквально можна перекласти як "Доглядач". 6 альбомів є немов музичним супроводом внутрішнього стану, це мелодія захворювання. Кожен альбом відображає певну стадію деменції/хвороби Альцгеймера.

Перший альбом складається з композицій, що нагадують музику першої половини 20го сторіччя, відтворену на грамофоні. Може навіть виникнути враження, що пригадуєш цю музику зі старих чорно-білих кінострічок. Цей альбом навіює приємну ностальгію і здається, що це просто стара музика.

Другий альбом має більш меланхолійний настрій. Прекрасна тремтлива музика, немов зі старої екранізації казки, навіює мрійливий настрій. Вона така щемлива й чарівна, немов звучить уві сні. Хіба що платівку іноді "заїдає", шуми стають сильнішими, а на композицію накладається інша музика, мов запис зверху. Музика віддаляється, звучить звіддаля, мов розливається вулицею за вікном.

(Цей альбом навіяв мені мої дитячі спогади. У дитинстві мене дуже тривожила музика або звуки телевізора від сусідів чи з поближніх будинків. Коли вони лунають з чужих вікон й ніби розчиняються у повітрі - далекі, викривлені, лункі, ніби долинають з якогось іншого світу. Майже нереальні. Примарні. Мені здавалося, що я чую музику з якогось іншого світу або голоси потерчат. Мені було дуже шкода тих потерчат, тому цей ефект далекої музики мене дуже лякав та засмучував.)

В третьому альбомі музика починає рипіти, затинатися. В ній все ще можна впізнати щемливу та ніжну композицію, схожу на супровід чарівного доброго сну, але звуки стають протяжнішими та ламаними. Це немов спокійна та млосна гарячка, покладена на музику. Щось сентиментальне та красиве, але якимсь дивним, неусвідомлюваним чином викривлене. Іноді музика лине, викликаючи занепокоєння своєю спокійною умиротвореною викривленістю, а деколи кілька акордів повторюються по колу, немов пісня, з якої пам'ятаєш тільки початок та повторюєш його знову та знову, намагаючись відтворити ціле. В цілому музика в третьому альбомі звучить, як спогад, який важко пригадати - він повторюється, прокручується, викривлений та розмитий, але все ще впізнаваний. З кожним разом спогад втрачає якісь деталі, доки не стає чимось гротескним та чужим.

Композиції в третьому альбомі нагадують назви з попередньої творчості Доглядача, але переплутані або помилкові, як назва, яку наче пам'ятаєш, але лише асоціативно.

В четвертому альбомі з періодів шумів та тиші виринають лише окремі звуки та уривки, що нагадують ту сентиментальну музику. Знайомий мотив все ще там, за викривленням та зайвими звуками, лунає на тлі, немов намагається пробитися крізь перепони на передній план. Музикант мов намагається зіграти ту саму мелодію на зламаному інструменті і не зупиняється попри його несправність та втрачені ноти, бо не усвідомлює, що щось не так з інструментом, а ноти на нотному папері майже стерлись. Мелодія звучить меланхолійно, як ніколи, та навіює відчуття самотності.

Головний мотив п'ятого альбому схожий на звуки старого зламаного радіо, що, забуте, працює в іншій кімнаті. Крізь ледь впізнавані звуки музики та гул прориваються нерозбірливі голоси. Або щось, що скидається на спотворений спів. Стара ностальгійна музика все ще там, якщо прислухатись. Здається, якщо добре налаштувати програвач, її вдасться послухати. Часом звук майже вирівнюється, на кілька секунд здається, що музика повернулась знов, та це не так. Нагромадження різких звуків, рипіння та шуму тривожать, серед них вчувається чоловічий голос, але слова неможливо розібрати. Десь там, серед хаосу, все ще існує пісня. Поступово навіть різке заїдання зникає, а ноти зливаються у якесь відлуння в порожній кімнаті. Звук порожнини, нескінченний, монотонний, моторошний, але чимось навіть лагідний. Інколи здається, що от-от знову зазвучить музика або щось подібне до неї, але це лише ілюзія серед відлуння.

Композиції з шостого альбому - це гул вітру у печері. Звук серед порожнечі, який складно відрізнити від тиші. Тихий, спокійний, далекий. Так могли б звучати печери або надра землі, якби були музикою. Так звучали б космос та порожнеча. Десь там, по той бік нездоланної товщі, є якийсь звук. А, може, це лише згадка про звук, ілюзія у повній тиші, шум крові у вухах. Поступово тиша наростає, поглинає все навколо. Аж раптом звук повертається - спершу наче останній акорд на органі посеред нічого, чарівний та загадковий. Він поступово перетворюється на несміливу мелодію, далекий та сумний голос співає щось піднесене й тужливе, а може це лише тремтіння музики створює враження голосу. Після довгої тиші знов лунає пісня. Не груба, не лякаюча, як у п'ятому альбомі. Вона заспокійлива та обнадійлива, як супровід фільму на сцені щасливого фіналу. І нарешті настає цілковита тиша.

Мені дуже сподобалась реалізація цього задуму. Якщо замислитись, то музика як втілення свідомості та її поступова деградація як алегорія до втрати когнітивних функцій - це чи не найкращий спосіб відобразити деменцію. Згасання розуму неможливо передати словами, адже на певному етапі зникають мова, емоції, асоціації, але все ще лишається якась частка сприйняття. Малювання могло би передати процес до певної межі, але музика виявилась найвлучнішою.

Спочатку сентиментальні, веселі та по-доброму старомодні мелодії звучать цілком нормально, але дуже повільно та непомітно вони деградують. Щось стирається, щось відпадає. Цілісна мелодія тьмянішає, викривлюється, губиться серед радіоперешкод, заїдає. Спершу складна, багатошарова, вона спрощується до одного монотонного гулу. Як на мене, це дуже наочне зображення того, як людський мозок через хворобу деградує та спрощується, втрачає "ноти" з загальної мелодії свідомості, аж доки не залишиться лише якийсь хрип, не схожий навіть на звук. Найстрашнішим є те, що наприкінці, коли тиша є майже панівною, неочікувано знов виникає звук. У якомусь останньому пориві він неначе відновлюється та знов стає мелодією - не тією, з якої все починалося, а сумної та тривожної. Страшно, бо навіть після годин "розкладання", а потім й майже тиші, ця мелодія раптом виникає, як якесь останнє зусилля проти цілковитого зникнення. Умиротворення та полегкість не наступають, ні, останні хвилини останнього альбому сповнені смутку, жалю, але й марної надії. Початкова музика вже давно зникла, але серед безповоротної порожнечі все ще триває боротьба.

Це гарне зображення хвороби. Перший альбом - це період, коли компенсаторні сили організму приховують симптоми. Це лише початок змін, які є безповоротними, але тіло з останніх сил підтримує нормальне життя. Дивовижно, що навіть коли смерть вже неминуча, наше тіло все же намагається працювати як зазвичай. Другий альбом - це помітні прояви згасання розуму, коли компенсаторних сил вже недостатньо, щоб втрати не були помітними. Щось втрачається, але тіло намагається працювати без загублених деталей. Третій альбом - це коли втрачено так багато, що поступово зникає усвідомлення, що чогось не вистачає. Тіло все ще чіпляється за те, що досі на місці, але поступово починає здаватись, що втрачене не потрібне. Що втраченого ніколи й не було. Четвертий альбом - це лише фрагменти особистості. Мозок деградований та втомлений настільки, що більше не здатний на щось більше, ніж контроль фізичних функцій тіла. Людина лишається сам на сам зі світом, який більше не впізнає. Вона невідомо де серед чужих людей, не розуміє як використовувати речі навколо, що зробити, аби полегшити біль від голоду, спрагу - не знає навіть, що те болісне відчуття є потребою. Вона не розуміє, хто вона, і є самотньою, бо більше не пам'ятає, що колись щось мала. Вона не може зрозуміти, чому все навколо таке незрозуміле та незнайоме, чому вона безпорадна. З п'ятого альбому лишаються лише рефлекторний страх та розгубленість. Тіло ще живе, але саме усвідомлення життя втрачене. Усвідомлення того, що біль є болем, втрачене - це щось, що присутнє, але неможливо пригадати, чому воно є. Можливо, так просто має бути. Шостий альбом - це останні тижні життя, коли мозок втрачає здатність підтримувати фізичні процеси в тілі. Тієї частини, яка пам'ятала як дихати чи ковтати, більше немає.

Мелодія на останніх хвилинах - це жорстока безжальна дійсність того, щоб бути живим. Мозок та тіло насправді не мають якогось органічного, інстинктивного розуміння невідворотності смерті. Попри атрофію мозок не "усвідомлює", що має померти. Він до останнього намагається контролювати функції, про необхідність яких досі "пам'ятає". Тіло досі намагається регенерувати тканини, органи все ще перетравлюють їжу, засвоюють речовини, формують випорожнення, продукують кров та нові клітини. Волосся та нігті все ще ростуть, виділяється слина. Навіть помираючи, мозок та тіло все ще намагаються регенерувати. Жити, ігноруючи розпад та деградацію. Продовжити звучати попри втрату більшості нот з мелодії. І це дуже страшно. Не дарма так багато людей мріє просто раптово померти уві сні, все ще більш-менш здоровими та свідомими.

Існує теорія, що ця мелодія в кінці - це "термінальна свідомість", явище, коли деякі люди з деменцією на останній стадії неначе приходять до тями перед самою смертю. Останній спалах свідомості.

Але, можливо, це просто останній сон. Коли людина вже навіть не може прокинутись, але мозок та тіло все ще виконують функції, які ще залишились. Хто знає, чи бачать люди з деменцією свій останній сон, коли знаходяться у термінальному стані. Можливо, коли мозок звільняється від необхідності контролювати роботу тіла, на коротку мить в нього вивільняється ресурс, щоб в останні миті зануритись у якісь залишки спогадів чи образів.

В будь-якому разі, це 6 годин поступової атрофії. Блаженного незнання, страху та приреченості, забування про цю саму приреченість та марної боротьби. Боротьби до найостаннішого звуку. Чуттєво і жорстоко.

omg, dude, did you read what I wrote? I literally gave you ukr wiki because I know that you are.

besides, I gave you not only wiki, but 3 more sources - site with info and two history works from explorers of that times. if historical testimonies and articles are not enough for you - make your own research, you're not banned from google as I see.

make a little effort to educate yourself.

Because series made me to think about this canon again

For years, I was confused about how to feel about Armand's book backstory.

Like. He's from Kyivan Rus', BUT at the same time from 15th century. Kyivan Rus' was feudal monarchy that existed from probably IX (at least we assume so, because it was mentioned under that name in 852, tho it's not popped from the air, you know) to 1240. From ~1240 to 1349 the country was Rus' Kingdom. After that, Ukraine was splitted between Poland, Lithuania and Moldavian principality. Tho, Ukrainians were called Ruthenians (Latin name for former nation of Kyivan Rus') up until 19th century. I've read Beauplan's and Merimee's works about Ukraine, and they call Ukrainians both Ukrainians and Ruthenians.

SO.

When was Andrii (yes, this is how you would pronounce Ukrainian variation of Ανδρεας or Andrew)? He was Ruthen from Kyivan Rus' or he was Ruthen from 14th century Rus' Kingdom? Or he was even later? Book says he was born in 1481. So, later. A lot later.

We also know that he was kidnapped and enslaved by Mongolians. Mongolians entered Kyiv in 1240, it was a 13th century, not the end of 15th.

AND I HAVE A THEORIES.

Vampires live very long. So, probably it could be a mistake. Maybe Armand is simply older. Maybe he was around in 1240. He was just a child back then. Probably centuries later he was like 'yeah that Mongolians they sold me... so... it was... um... 15th century... yes? no?' Maybe it's just miscount. And then he never bothered to fix that.

The book is written by Daniel if I remember correctly. Perhaps Armand was like 'dude I was in orthodox Christian church I didn't know what year it was, I almost forgot my name and appearance in the catacombs under Kyiv-Pechersk Lavra'. And Daniel asked Marius when he met Andrii. And Marius... Well, if you are around for 2 thousand years, you can remember things incorrectly. So, Daniel, who is American and know nothing about history of Ukraine, and Marius who maybe knows something about Kyivan Rus' because it was a huge and powerful country back then just made that. They counted and assumed that it was 1481. And it was wrong.

Armand is a liar. How we can know that his real name is Andrii? Maybe he had a friend who's name was Andrii and Armand stole it. Maybe he was Taras. Or Bohdan. Or Oleh. How we would know? And maybe he never saw Mongols. How we would know? How would Daniel know? Maybe it was just his grand grandmother who told she saw Mongolians and how they burnt Kyiv. And little Andrii (we can say he was a weirdo all along) was just 'wow I want that! how cool it would be!'. And then he was kidnapped. And assaulted. And sold as a slave. And little weird Andrii just wanted a little comfort in his misery and a cool story. And when Marius asked how Andrii was captured, he made up this cool story about Mongols. Maybe in reality it was something more... Common. Dark and common. Everything could happen. Maybe he was sold by his parents, and he denied it. Maybe it was abuse in that church. Maybe he ran away from church and somehow ended up on the slave market.

Actually, I tend to 3rd. Isn't it a western movie where little talented boy paint so beautifully that Prince Michael (Mykhailo II of Chernihiv I assume) orders one of his icons, but on the way he and his father are interrupted by Mongolians. Also, it was said that Andrii suffered an amnesia due to his trauma caused by life in a brothel. He even starts to learn how to paint from the start, like he never knew how to paint before. So, was he at Lavra at all? Was he an icon painter? We would never know. He could just go to the Kyiv-Pechersk Lavra, point at some old icon and say he drew it.

Or maybe some part of the story is true and some - isn't. I would speculate that Armand had an education. He wasn't a son of a hunter, no. He knew about Mongols. He knew who was the knyaz in 1240. But in 1481 Yurii Paz was knyaz. Mykhailo would be long dead by that time, obviously. So, how would little poor Andrii Ivanovych from 1481 know who was knyaz back when Mongols burnt Kyiv?)) A hunters son could not, he would not have an education, he would not know how to read or write, so history? Oh no, no way.

So, simply, we do not know who is Andrii. Is he Andrii at all? Was he born in 1481? Was he even 17 when Marius was thinking he was? Was his father a hunter named Ivan? Was he an icon painter at Lavra? probably yes and Ann Rice just didn't research enough

I just was thinking about it for years since I have read Vampire Armand. All these years I was wondering how he end up stolen by Mongols in 15th century...

Tho, it would be hilarious to see Armand's icon in Vampireverse Lavra. Imagine that. By the way, Lavra still have catacombs (I was there on tour). Maybe in Vampireverse some of Andrii's friends are there. Literally, their mummies as saints. He would arrive in Ukraine, in Kyiv and like 'oooh let's go see my old friends'. 'Look, Daniel, this is Marko, I knew him. Oh, and this is Illya, he looks better now, actually'. And then he would see his icon. And like... You know how it feels to see your artwork after some time. It's just not that good anymore, you know. You can do better now. Yes, this is how he would feel. It was a masterpiece in 1490s, he painted it for a year and a half. And now he can draw photo-like detailed art on his graphics tablet.

If you read this, thank you for the attention! Love you!

Yeah woke up in a cold sweat this morning because of that air attack. And it was like that the WHOLE NIGHT.

So uh, it’s 6am I Kyiv, and there’s another ballistic missile attack. It’s the kind when you hear (or feel) the hit/explosion even before the air raid alarm goes. That’s how fast that shit is.

Waking up in terror of noise, grabbing cat & dog and running.

Today explosion wave fucked up my window and my plants.

Oh well.

Staying up for the news updates and more possible attacks.

this used to be a city of Maryinka, as you can see it no longer exists, thanks to russians.

AAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAA

These Two Characters Where Both Dubbed In Japanese By The Same Voice Actor.

so so fucked up how Ukrainians in online spaces are like "I don't want to see anything or anyone ruzzian on my dash ever again, no matter their views" and some foreigners go "oh, you're so racist for this, you can't bring tumblr blogs into this" or "it's just pictures of moscow why are you blocking them for this jesus" or smth like that, and it's like. fellas is it "overreacting" when people don't want to see or hear anything related to a nation who oppressed them for centuries including at least two genocides with one of them going on right now, is it "overreacting" when people want to see literally any other country except the one that is killing Ukrainians every goddamn day. bro imagine living in a country that's not being invaded and arguing with someone who's currently sitting in a bombshelter hiding from ruzzian rockets second time this week about how they shouldn't bring posts about dostoyevsky into this.

Actually, I have some hc & wanted to talk about it, but have no one to listen, so I'll live it here xD Why else would I have "fandom blog"...

So. Yes. I think Tobirama hate and is afraid of Madara. But not only him. He hates and fears all of Uchiha kind. I was rewatching the 4th war arc and if you listen to Tobirama's monologue when he explains his thoughts on Uchiha's to Sasuke… Well, it's disturbing. It's sick. In front of orphan who lived through the massacre, Tobirama tells that all Uchiha's are "possessed by evil" and they also "possessed strength that surpassed that of the Senju". And he controlled and oppressed Uchiha's to make them useful to the village. Because he didn't like that Uchiha's family ties were placed above fellow villagers (whether he himself would prefer not Hashirama, but someone else - an open question). So, he literally said in front of a massacre survivor who's entire family and clan was killed for Hokage's demand that his family members were all "possessed by evil", insane, unstable and "welp, if they all died… it's their fault" (he heard, that they were killed, tho).

He didn't think of Uchiha's as of people. And he's not ashamed to claim that, even. He saw Uchiha's only as something useful. And if they are not so useful as Tobirama expects (at the same time, the standards of loyalty were lower for other villagers) then they deserve to die. He never ever regretted that he killed Izuna. And he never ever regretted that he forced the Uchiha clan to live in a ghetto on the outskirts of the prison and created prejudice against them. He wanted to have Uchiha's power at his side, but with ultimate devotion to the level when he expected that Uchiha's will sacrifice everything, everyone, even own child, even themselves to prove their loyalty. Even Hashirama seems to be shocked about his lil brother's behavior. He tries to hush Tobirama, but Tobirama simply don't think he did something wrong. He would, if that was someone else - another Senju, another shinobi, anyone else, but not Uchiha's. Uchiha's had to come to terms with prejudice, oppression, inequality, life on the reservation, mistrust and provocations. And if they're not - well, let's kill them. He had never even considered that simply giving the Uchiha's equality with the other villagers and stopping oppressing them would solve any conflicts. Because he didn't see them as people who deserved a normal life like everyone else.

So, yes. He hated Madara. He hated Izuna. He hated Uchiha's. And he fears them.

Do y’all think tobirama hated Madara because I most definitely do think he did? Part of me believes that he blamed kawaramas and itamas deaths on him simply because madara is an uchiha and an uchiha with power .

Im also 100% convinced that Tobirama was scared of madara and his power( and no one convict me differently)