A Conversation With The Older Brother; Rivne, Ukraine.

proud to see my country do this, in spite of russia targeting our fields and grain silos. please support ukraine and palestine 🇺🇦🇵🇸

Ukraine is going back to blackouts today, just like we did in fall and winter of 2022-2023, due to russians attacks on our energy infrastructure. We appreciate our energy workers so much, this is what they're dealing with.

Animation for my uni project :)👍

It’s rushed, I wish I could work on it better cuz I think it’s a pretty good base

Babyn Yar, 82 years past.

Last year, I walked there a lot - and couldn't help but cry, every time. You always knew the Holocaust happened, and what it happened to Ukraine as well, but there, in the memorial park, you see the photos, read the text describing it, you see these ravines, you walk along the graves/monuments of the Jewish cemetery, you listen to the prayers and memorial songs... Can you not cry?

And then there's the rocket attack on Babyn Yar last year. And there's the occupation, execution of civilians, mobile crematoriums. The theater, inscription "KIDS". "Filtration camps". Deportation of children. Blowing up the prisoners' barrack. The damn. The market. The train station... No, I couldn't.

82 years later, and the only thing that changed is the language of the invaders.

Journalists in gaza are posting their last message.

What are we waiting for, what have we allowed to happen?

Ismail and motaz are the same journalists in this video by the way. They're people who always find light in the dark. Praying for them and all Palestinians.

Let your characters draw themselves!

Дозволь своїм персонаж(к)ам намалювати себе!

I'm so proud of all of them

🥸

Я так пишаюся ними всіма

Sound on Instagram: pathara_official

This. Helping us protect ourselves should be the priority, since it will minimise the need to rebuild later. Rebuilding won't bring people from the dead.

Full thread

INKTOBER

Day 27: Road.

Zhytomyr highway.

Day 28: Jumbo.

"Нам не знати, коли закінчиться ця війна. Однак я знаю, що робитиму у день перемоги.

Я вийду на широку дорогу, яка пролягає між полями. Високе небо. Дивовижний краєвид переді мною. Мине ще тиждень-два - і зміниться сезон, ховаючи шрами війни.

Моє тіло калататиме. Холодний вітер битиме в обличчя. Десь у грудях зароджуватиметься гарчання, хрипіння, що переростатиме в крик.

Внутрішня пружина, що лишалася зажатою весь цей час, вистрілить.

Не знаю, скільки це триватиме. Мить, десятки хвилин. Не знаю, скільки в мені буде крику за всіма полеглими, закатованими, вбитими, викраденими, знищеними, зґвалтованими, покаліченими, зруйнованими, зниклими безвісти, непохованими.

Я кричатиму болем. Кричатиму до болю. І з кожною миттю я вичавлюватиму з себе той уламок снаряда, що застряг у стіні в домі моїх батьків.

Бо він не може визначати все"

-"Позивний для Йова. Хроніки вторгнення", Олександр Михед.