Curate, connect, and discover
Хлопчина спритно переплигнув через низьку огорожу, за якою зеленіли хащі. Ці алхіміки завжди понасаджають найрізноманітнішого, що й не пролізеш, навіть – і особливо – коли потрібно. Він хвацько перебрав кілька дзвоників рукою та прикусив губу: геть не любив гасати всіма «клятими пахнючками», виходячи потім із листям та комахами десь на маківці. Був варіант ще пролізти у формі, але зараз за таке пані Ліз могла б дати смачного стусана, тому й не розглядав можливість перетворення взагалі. Довго думати теж не міг: шум дзвоників дратував усіх, особливо лісних духів, яких розвелося – не перелічити. Мусив лізти фіолетовим чагарником десь на окраїні насаджень, старався не топтати – був обережний. Хлопчина взагалі був добрим та невпевненим у собі, часто не міг вирішити, завжди щось здавалося неправильними, а значить – могло комусь нашкодити.
- Трясця! – комір зачепився за гостру гілку, відчутно тріснула тканина, - Та щоб тобі добре жилося, - незадоволено пробурчав, але не зупинився і проліз далі, забираючи від обличчя підозріле трикутне листя.
Шлях займав, як завжди, три падіння на коріння та двічі попсований одяг: комір та рукав (частіше – правий). Вже виходячи на світлу галявину, де виднілося підніжжя вежі із міцними залізними дверима, він випростався та спробував стряхнути усе зайве, змушуючи кишені гучно брязкати.
- Курво, хлопче, та коли ти вже звідсіля вибересі! – розлючено пролунало десь над головою. Із маленького заглиблення над брамою вилізли спочатку кам’яні ноги, які більше нагадували ноги людського малятка. Потім – дивний комбінезон, що кумедно обтягував круглий наче м’яч живіт. – День, гану поможи мені звідси вибратися, - попросив горгулія, намагаючись дістати з отвору голову. Хлопчина не пішов, знав, товариш завжди попросить, а як тільки спробує допомогти – отримає старою газетою у чоло та гучний сміх, що радше нагадував скрип.
- Та ти й сам справишся, Міре , - він нахабно спробував примоститися на пеньку, який змайстрував для нього горгулія. Не зізнавався, але все ж імпровізований стільчик з’явився після четвертої зустрічі, а шостої – і м’яка ковдра у маленький різьбленій скриньці поруч.
- Та ти! Та ти! Нестерпне хлопчисько! – горгулія нарешті витяг свою голову із гострими великими вухами, що постійно стирчали вверх, лиш під час сну згортаючись – Ден готовий поклястися, що вперше таке бачив – наче рулети, міцно притискаючись до голови. Виглядав Мір тоді як дуже бридке яйце, з чого хлопчина часто кепкував.
- Як завжди маєш чудову зачуску! – рудий вправно відхилився від ляпаса та дістав скриньку діагоналлю в два його пальці, звідти полилося знайоме сріблясте світло, з’явилася сіра м’яка ковдра, - І як тільки вони запихають у неї речі? – нахилив голову вправо та постукав по низу скриньки, намагаючись змусити чари швидше працювати.
- А ти ще більше стукай – може по голові прилетить і дізнаєшся, - Мір у той час зручно вмостився у своєму заглибленні. З його маленьким зростом, а був він рівно вдвічі коротший перевертня, це не складало проблеми. Підліток нарешті вмостився та підтягнув пістряві гетри якомога вище. Невідомо, як йому взагалі прийшла ідея їх носити, але одного разу просто приніс одні у чорні та червоні смуги, за тиждень – виділив для гетр та гольфів окрему шафу. Та й що там, його завжди вважали диваком, все ж хлопчина, який з’явився нізвідки, отримав прочухана від професорки Ліз, а потім і потрапив до неї в помічники: так мав і хліб, і до хліба. Старався, хоча й роботи було багато: коли з поганого настрою чарівниці, коли й по-справжньому навалювалося купа всього. Зазвичай це був липень, бо саме тоді поверталися до вежі на тижневі зібрання. Ден досі не тямив, як вони усі в цій кам’яній трубі поміщаються, напевне, як і ковдра в скриньці – Магія.
- Щось ти сьогодні не надто балакливий, - зауважив горгулія, підпираючи рукою темне підборіддя, темніше за усе інше тіло. Вочевидь, майстер-відьмак хотів там ще й бороду наліпити та кинув на півдорозі, - Зазвичай вже верещиш гучніше тих півнів.
- Та і не мовчу я! – голосно вигукнув та обурено скривився, проте буквально за мить спокійно продовжив, - У пані Ліз сьогодні зустріч із якоюсь мандрівницею та відьмою, мабуть, знову підемо кудись-далеко в пошуках артефактів. Ти ж знаєш, майстриня таке любить, а ще більше – пошматувати когось дорогою, - він звично потер руки, дістав із коричневого, неодноразово підшитого мішка пакунок у дві долоні довжиною, одну – шириною. У повітрі миттєво з’явився запах прянощів.
- Невже.. - Мір схвильовано нахилився вперед, мало не впав, але вчасно схопився за край заглиблення, недовірливо подивився, - Пиріжочок? – нетерпляче простягнув руки, подриґуючи ногами, - Дай-но! Дай, будь ласка!
Я все ж виклала на АОЗ кілька замальовок-оповідань про фейрі. Не можу назвати їх кріпіпастою, але сподіваюсь, що вони вийшли хоч трохи моторошними та "нетутешніми" - якими й мають бути історії про справжніх фейрі.
Якщо в когось виникне бажання, то прочитати їх можна тут.
P.S: якийсь гість встиг поставити перший кудос, коли від публікації ще години не минуло. Це точно якась фейська магія.