Я не знаю чому, але моя рольова починає вганяти мене в якусь

Хей, райт спільното, таке питання. А як ви публікуєте в Тамблері фф? Я здається вже бачив кілька повністю написаних фф чисто тутки, але чи вам зручно так? Чи краще посилання на ФУМ, Ао3?

A Story About A Ukrainian Book

Once upon a time, there was a Ukrainian writer of children's stories and poems Volodymyr Vakulenko.

When Russians occupied Izyum - the town he lived in - he hid his manuscripts under a cherry tree in his garden.

One day, Russians came in, took him, and killed him.

Once upon a time, there was a Ukrainian writer Victoria Amelina. She came to Izyum after Ukrainian army liberated it and found Vakulenko's manuscripts and sent them to be published.

One day, when Victoria was showing foreign journalists around in a beautiful city of Kramatorsk, Russian missile flew in the café they were dining in and killed her.

Once upon a time, there was a Ukrainian book publishing agency Vivat. It was one of the biggest in the whole country. Vivat took Volodymyr's manuscripts from Victoria, worked diligently to compile them and published them.

One day, Russian missiles flew in the building, where Vivat publishing agency was, and destroyed it completely.

The End.

Сиджу пишу другий розділ "Погляду пустих очиць" і мені так подобається градація вайбу. Типу, спочатку під час написання я заслуховувався гуртом "КАТ", щоб вловити потрібну атмосферу. На другий розділ же ж пасує постпанк. Арррррррр, смакота

argonautica’s fraying end for a Ukrainian olympian lore charity zine

Сміюся з того, що тут у мене Карнел у світлі дня, а в Blue Sky у неоновому світлі, хоч теми навпаки: тут темна, а там світла. Ех, люблю свого мага-недовідступника

Ого, тут функція редагувати є. Ніфігово

No thoughts, head full of dinluke

Чесно кажучи, тріо Пінтерест, Тамблер і Спотіфай виглядають як три вісника естетичного апокаліпсису

Відкидаючи сьогоднішню злість на світ, мені якось самотньо останнім часом. І я не знаю як заповнити цю самотність.

Тож, цей день настав любі 1.5 читачі. Час хуйостраждань Олежика. Частина друга на Тамблері

Самотність..?

Ага. Я ніби й ходжу в зал, там комунікую з gym bros, переписуюсь з різними людьми, час від часу з ними зустрічаюсь в офлайні. Але мені дико не вистачає якоїсь постійності й стійкості цих стосунків. Парадокс полягає в тому, що ті з ким я часто бачуся в житті не мають зі мною жодного особливого зв'язку. Був один хлопець, на якого я мав лютий краш і ми були gym bro, і я з ним заповнював частково це почуття. Я не міг з ним говорити про все, але мені достатньо було того, що було. Але це був зв'язок, що бере коріння з моєї романтичної/сексуальної симпатії. Моя щира дружня симпатія належить людям з інтернету. Й вони всі мінімум за 70 км від мене. Я не можу з ними регулярно бачитися та спілкуватися вживу. Онлайн сильно допомагає, але через останні часті зустрічі й у принципі розвіртуалення за останні два роки, у мене з'явилось бажання робити це частіше. А немає як.

Підсумовуючи, я не маю тих взаємин які б хотів з людьми, з якими я часто бачуся, й не маю можливості бачитися з тими людьми, які володіють необхідними взаєминами.

І це вся проблема?

Насправді, не впевнений. Можливо, так і є. А можливо, я просто не розумію мого стану. Я хочу більше спілкування з новими людьми, хочу частіше бачитися зі старими, але таке відчуття ніби все проти цього. От наприклад, я вже кілька тижнів сподіваюся зустрітися з ними знайомими з Львова, але ті зайняті булки, тож з тижня на тиждень їм не випадає можливість приїхати до мене. Або я познайомився з цікавим і милим хлопцем [без романтики, він зайнятий], але перша наша зустріч після знайомства була недолуга з моєї причини — бо в мене були проблеми зі сном і мене рубала тривожність — а тепер я ніяк не можу з ним побачитися. Кожен раз як я йду в зал і думаю, що його зустріну, його немає.

У залі також є багато хлопців, що цікавлять мене, але мені здається я ніяк не цікавлю їх. Абсолютно. Якесь тупе відчуття навіть не зайвості, а марності. Типу, будуй стосунки, але пам'ятай, що вони будуть хиткі або віддалені, бо ну типу а що ти хтів.

Сподіваюся переїзд до Львова полегшить це все. Як і вже реальні спроби почати шукати собі хлопця.

То нові люди чи старі?

І те, і те. Я радий мати моїх поточних друзів, адже вони багато знають про мене, а я про них. Але я також щасливий від думки, що можу бути цікавим не лише маленькій групі осіб, тому радий і новим знайомствам. Просто, знову, мене вбиває цей дикий контраст між моїм реальним спілкуванням і віртуальним. Коли з людьми з реалу я не можу проговорити ні своєї сексуальності, ні всіх своїх захоплень (райтерство особливо), ні більшості поглядів на життя. І коли з людьми з віртуалу я не можу бачитися щотижня, бо живу надто далеко.

Чи це самотність? Я не знаю, але мені від цього не прикольно.

Випала можливість висловити свою образу на певне рп. Звучить тупо, але ну я щасливий.