Довелося закрити івент, бо всім стало на нього байдуже.

Я не знаю чому, але моя рольова починає вганяти мене в якусь форму депресії абощо. Я насправді радий, що новенькі легко й швидко адаптуються, але таке відчуття, наче всі мої заплановані взаємодії посипались. Я міг би спробувати відновити певні або остаточно зруйнувати ті, що заважають мені рухатися далі по запланованому сюжеті, але мене ніби переслідує відчуття марності. Ну от оптимізую я це все, що далі? А чи є в мене сили й натхнення це тягнути? Інколи дуже хочеться, щоб ентузіазм тривав вічність, а не перший тиждень. UPD: а ще якесь відчуття, наче мене часом ігнорять

Сміюся з того, що тут у мене Карнел у світлі дня, а в Blue Sky у неоновому світлі, хоч теми навпаки: тут темна, а там світла. Ех, люблю свого мага-недовідступника

АААААААААААА. I hate myself

Через одну фігню плани по Києву сипляться неймовірно. Плакати хочецця

Випала можливість висловити свою образу на певне рп. Звучить тупо, але ну я щасливий.

Хотів тут написати знову ниття, але про самотність, але мене попустило

Тут така цікава фіговинка. Типу, лайки і реплаї записуються разом під note. Жестярік.

шановні гості, дорога родино, фанфік по мертвих хлопцях-детективах!😀👻

Аби смерть могла би обирать

Я б так хотіла, аби смерть Могла би обирать: Аби могла минути жертв, Лишень убивць узять.

Я б так хотіла, щоби смерть Була би справедлива. Але тепер цілую твердь Гранітної могили.

Ненавиджу її, Оту стару з косою. Чому вона вас забрала, Чому ви не зі мною?!

Однак її одна вина: Лиш у роботі цій. То не вона, то не вона, Взяла нас під приціл.

Думки ні про що

Райтерство

Мене останні два дні дратує два маленькі факти: я райтер і я ролплеєр. Я вчора опублікував нову роботу, але у неї дуже маленьке охоплення. Й це при тому, що я вийшов за рамки свого комфортного жанру: флафф слеш, де два хлопці просто люблять один одного. Я думав, що це буде сенсацією. Ну типу, я об'єктивно доволі не погано пишу. Ні, не подумайте, я просто справді вірю, що те що я пишу, цілком читабельне й я можу мати невеличку групу людей, якій буде подобатися те як і про що я пишу. Але моя робота пролетіла тупо повз будь-яку аудиторію. У мене після останньої перевірки 6 кудосів (що не так вже й погано) й 2 відгуки (що вже менш втішно), де один належить моїй бесті, яка читала цю роботу ще до виходу у світ. Це може здатися ниттям щодо фідбеку, й направду, це певно він і є, але я просто тепер не розумію, а що не так? Раніше роботи за ці два дні спокійно знаходили своїх 10 кудосів і три приємних відгуки, які дають мені відчуття, що я все ж отримав достатньо уваги. В цьому випадку я не дотягнув до цього bare minimum. Ні, звісно, повернутися до комфортного жанру здається гарним рішенням, але й поразкою. Типу, в мене є "Ріка мертвих", теж далеко не робота про приємні будні геїв, але вона має свого читача. А "Погляд пустих очиць" тупо пролетів повз будь-якого читача. Я хочу писати далі й публікуватися, але після такого провалу в мене відчуття, наче те що й як я пишу насправді нікому й не потрібно. Згадується тред Хтошки чи хто то був у тві, де вона казала, що райтери продукують нікому не потрібні роботи, поки на них немає фідбеку. Тоді це мало дещо інше значення, але зараз якось рілейтбл.

Ролплейнг

Я маю рольову. Я вже раніше вів рольові й все таке, але щось наявна дуже втомлива. Особливо одна людина, що залишиться неназвана. У мене складається відчуття, коли я щось намагаюся робити, що мене дико газлайтять. Мені наче показують, що от треба робити щось в рольовій, щоб це не було пусте поле, пуста сцена, де от є декорації й дітки грайте. Що треба щось робити. Й я роблю. А потім всім байдуже на мої спроби, вони намагаються більше сконцентруватися на особистих лініях, просто залишаючи мене на саморол викладача. Окей, згадав за людину, й нічого про неї не сказав. Так от. Ця особа якось особливо мене дратує, газлайтить, буллить, навіть не знаю як сказати. Вона просто якимось чином завжди викликає в мене якісь негативні реакції. Я намагаюся їх аналізувати та стримувати, бо все ж ця людина переважно невинна в цьому, але це не забирає факту, що складається враження, наче все, що її цікавить це виставленні її персонажа кращим за решту. Кожен раз вона запитує чи просить про щось, що однозначно направлено на те, щоб її персонаж виділявся кращістю за решту: чи можна, щоб її персонаж виконав хоча б частково неможливе завдання пихатої викладачки; чи можна їй вже прописувати який її персонаж успішний на фоні решти; чи може її персонаж-першокурсник вже йти в студентську раду (ну я щойно загуглив, що першокурсники все ж можуть піти в студраду, але камон, з огляду на все тут немає жодної арки персонажа, тут виключно бажання зробити персонажа вищим та кращим за решту); Цей персонаж у принципі лягає в більшість її питань, адже є дуже високої про себе думки. Однак, її увага до персонажа видається нездоровою, адже так глянеш, вона взагалі не бачить в ньому нічого поганого, хоча з першого погляду ясно, що він тюбік. При чому конкретний. Ну типу, мені здається, щось всередині мене кожного разу як вона намагається виділити свою бусічку ще більше просто опирається її спробам і каже "ну не може бути такий гівнюк всюди хорошим і успішним, попустися", але я тупо не маю сил чи бажання якось щодо цього змістовно говорити.

Я тут дуже багато вже наговорив і під кінець воно просто почало зливатися на беззмістовне ниття, тож припиняю. Хто натрапив на це, щиро співчуваю.

Думав написати пост, поки на дворі лежу, а бажання таке 📉